Мустафа 🇺🇦 Найєм

Вибачте, а якщо Північна Корея нелегально постачає росіянам людей, а компанії Сполучених Штатів — технології, то вже час говорити про нову вісь абсурду чи це знов когось образить?

Аліса Юрченко провела експеримент, який мав би стати холодним душем для всіх, хто роками розповідає про «безпрецедентний санкційний контроль». Вона просто створила поштову скриньку, написала від імені російського підприємства, що працює на армію, і запитала, чи можна замовити американські мікросхеми.

Одразу 10 постачальників із Росії відповіли, що все без проблем: привезуть, оформлять, запакують, навіть гарантії нададуть. А деякі ще й чесно вказали, що чіпи – не якісь там залишки з довоєнних складів, а свіженькі, 2022-2024 років випуску.

Тобто ворог роками безперешкодно отримує комплектуючі, без яких не можна було б виробляти ракети, дрони, системи наведення – все те, що вбиває нас і може почати вбивати європейців.

Якщо якось не політкоректно, вибачте, просто нам ваші досягнення падають на голову разом з вибухівкою.

Посилання на розслідування:

Експеримент КІ:

https://kyivindependent.com/investigation-we-tried-to-buy-american-chips-as-a-russian-defense-manufacturer-heres-why-its-possible/

Витік листувань, описаний для OCCRP:

https://www.occrp.org/en/scoop/internal-emails-reveal-russian-reaction-to-us-squeezing-supply-of-microchips-for-missiles

SkyShield: Європейський повітряний щит для України

Група колишніх міністрів оборони, глав МЗС і генералів НАТО виступила з ініціативою створення SkyShield – системи захисту повітряного простору України від ракетних атак Росії. Це не просто ідея, а продуманий план, який може змінити хід війни.

У проєкті беруть участь колишні військові та політики зі США, Канади, Великої Британії, Німеччини, Франції, Польщі та країн Балтії. Серед них – Бен Ходжес і Філіп Брідлав, екскомандувачі армії США в Європі, Пітер Маккей, колишній міністр оборони Канади, а також експрем’єри та депутати Європарламенту.

SkyShield не є офіційною місією НАТО, але формується коаліцією європейських країн, готових надати військові літаки та інфраструктуру. Це дозволить уникнути формального залучення Альянсу, водночас використовуючи його розвідувальні та командні потужності.

ЯК ЦЕ ПРАЦЮВАТИМЕ

Проєкт передбачає розгортання 120 сучасних винищувачів – F-16, F-16AM/BM, Eurofighter Typhoon, Mirage 2000 і JAS 39 Gripen. Ці літаки злітатимуть із європейських баз, виконуючи бойове патрулювання та забезпечуючи захист України від крилатих ракет і безпілотників.

Для ефективної роботи системи також знадобляться літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW&C), паливозаправники та розвідувальні дрони. Вони стежитимуть за повітряним простором, оперативно передаючи дані українським ППО.

У документі наголошується, що розгортання 120 літаків – це реалістичне завдання для Європи. У 1999 році в Косові НАТО використовувало понад 1000 бойових машин у значно складніших умовах. У цьому випадку йдеться про операцію набагато меншого масштабу, яка відбуватиметься над безпечною територією України.

ЩО ЦЕ ДАЄ

По-перше, система запобігатиме руйнуванню українських міст та інфраструктури, захищаючи їх від ракетних атак. Це означає, що сотні тисяч життів будуть врятовані, а енергетична система країни зможе працювати без перебоїв.

По-друге, це зменшить навантаження на наші ППО та дозволить українським ВПС зосередитися на східному фронті, що збільшить їхні можливості у стримуванні російської армії.

По-третє, SkyShield відкриє Україні доступ до технічних стандартів НАТО. На нашій території з’являться центри обслуговування та ремонту західної авіації, що спростить інтеграцію до Альянсу.

Нарешті, економічний ефект теж буде значним. Безпечне небо дозволить українським портам працювати без перебоїв, що особливо важливо для експорту зерна та відновлення економіки. Крім того, захист інфраструктури підвищить довіру інвесторів і створить умови для повернення біженців.

А ЩО рф

Автори проєкту вважають, що ризик військової ескалації мінімальний. Росія за останні роки неодноразово демонструвала, що, попри агресивну риторику, уникає прямих зіткнень із Заходом. НАТО вже 21 рік патрулює Балтику, регулярно перехоплюючи російські літаки в міжнародному повітряному просторі, але це жодного разу не призвело до відкритого конфлікту. У Сирії російські ВКС також діяли обережно, намагаючись не вступати в протистояння із західною коаліцією.

Крім того, SkyShield не передбачає вторгнення в російський повітряний простір. Літаки працюватимуть у зоні, де Росія вже давно не ризикує з’являтися. Отже, Кремль, найімовірніше, обмежиться стандартним набором загроз, дипломатичних заяв і кібератак.

Але головне питання не в реакції Москви, а в тому, як довго Європа готова спостерігати за руйнуванням України, не використовуючи очевидні можливості для її захисту.

SkyShield не стане зброєю перемоги, але він змінить саму логіку війни. Якщо Україна отримає повноцінний повітряний щит, Росія опиниться в новій реальності:

- ракетні удари більше не працюватимуть як інструмент тиску;
- російська армія втратить одну з найважливіших тактичних переваг.

SkyShield – це не акт доброї волі, а один з способів закрити одну з найбільш уразливих дір у системі європейської безпеки, доки ще є час. Питання лише не в тому, чи хоче Європа створити цей повітряний щит. Питання в тому, що буде, якщо вона цього не зробить. Без серйозних оборонних рішень ця війна затягнеться на роки, руйнуючи не лише Україну, а й послаблюючи сам Захід.

Я вибачаюсь, а за це ми вже дякували чи ще можна?

🇺🇸 Голосування проти резолюції ООН, що засуджує російське вторгнення в Україну

🇺🇸 Запрошення рф повернутися до складу G7, звідки її було виключено за анексію Криму

🇺🇸 Перезапуск дипломатичних відносин з рф та прямі натяки на зняття із рф санкцій за масові вбивства та ґвалтування

🇺🇸 Пряма вимога поступитися окупованими територіями

🇺🇸 Скорочення контингенту в Європі на тлі розгортання Північної Кореї

І все це лише за один місяць.

Кажуть, коли Філіпп II Македонський підійшов до стін Спарти, він надіслав лакедемонянам послання: «Я підкорив усю Грецію, у мене найсильніше військо у світі. Здавайтеся, тому що якщо я візьму Спарту силою, якщо зламаю її ворота, якщо проб'ю таранами її стіни, то безжально знищу все населення і зрівняю місто із землею!».

У відповідь він отримав одне слово: «ЯКЩО».

Сьогодні Україна — це нова Спарта. Нам погрожують, нас залякують, нас хочуть поставити в залежність. Але відповідь залишається тією самою: ЯКЩО.

І давайте вже без театру ввічливості: ця Адміністрація не просто не люблять нас. Вони нас зневажають. Не Володимира Зеленського, не нашу делегацію, не окремих людей. Нас. Як країну. Як проблему. Як дратівливу перешкоду в їхньому затишному світі закулісних угод і таємних рукостискань.

І ця зневага – глибша, ніж байдужість, і небезпечніша, ніж відверта ворожнеча. Вона прослизає в кожному слові, кожному жесті, кожному ухилянні від прямої відповіді. Вони б хотіли продати нас і не червоніти – але ми не даємо їм такої можливості.

Вони просто хочуть, щоб нас не було. По доброму, тихо, щоб ми просто випарувалися, розчинилися в історії, перетворилися на чергову трагедію, про яку можна зітхнути на саміті й одразу забути.

Їм не потрібна правда. Їм потрібен комфорт і домовленості з нашим ворогом.

А ми заважаємо і рвемо їхні дорогі костюми своєю кров’ю.

А в іншому, я вже писав про те, як ця людина веде переговори. Хаос. Тиск. Блеф. Маніпуляції. І безмежна байдужість до моралі, цінностей та чужого болю.

І до честі Володимира Зеленського - він вистояв у цьому пеклі з гідністю, якої його опоненти не просто не заслужили, а навіть не здатні осягнути.

КНИГА, ЯКА ПОЯСНЮЄ ДОНАЛЬДА ТРАМПА

Зазвичай у соцмережі не викладають такі великі тексти - люди відвикли читати так багато. Але знайдіть час. Вам точно буде цікаво. Особливо, якщо ви у такому ж шоці, як і весь світ від методів та тактики ведення перемовин людини з найбільшими повноваженнями у світі.

Дональд Трамп — не дипломат і не політик у класичному розумінні. Для нього переговори — це не пошук компромісу, а гра, в якій перемагає той, хто вміє тиснути, маніпулювати, змінювати правила на ходу у свою користь і нав’язувати свої умови. Неважливо, хто перед ним – партнер, ворог, держава чи навіть ціла країна. Важливе лише одне: хто зламається першим.

Його заяви, епатаж, погрози та шантаж — не прояв імпульсивності, не світогляд, а відточена роками стратегія і навички, які він детально описав у своїй книзі "Мистецтво укладати угоди" (The Art of the Deal). Вона була написана, коли автору було 41 рік, але з того часу його методи не змінилися. Я прочитав її і вважаю, що цю книгу має вивчити кожен, хто збирається мати справу з Дональдом Трампом у майбутньому.

Ця книга — не зовсім мемуари, у ній немає місця моралі та дипломатії; радше це наочна інструкція, як ухвалювати рішення, створювати кризи й виходити переможцем усупереч усьому. Дональд Трамп наводить безліч прийомів і правил, але якщо узагальнити, можна виділити кілька ключових, які він використовував у бізнесі та продовжує застосовувати у переговорах із союзниками, у торгових війнах та в міжнародній політиці.

Цей текст — не про геополітику. Ми не знаємо його справжніх цілей, але його методи давно відомі — він сам їх детально описав.

ТЕКСТ ТУТ

Рік третій.

Нам ніхто нічого не подарував. І ми ні у кого не маємо просити дозволу. Кожну секунду цих трьох, а насправді 11 років ми вибороли самі — у смерті, у сумнівів партнерів, у відчаю та у держави, яка й досі видає свою моральну дегенерацію за стратегію.

Перший рік був роком шоку, болю, відчаю і важких рішень. На другий рік ми очікували контрнаступу і чіплялись за думку, що світ нарешті прокинеться, буде обʼєднаний і цей кошмар швидко завершиться.

Третій рік — про ясність. Війна більше не є надзвичайною подією, а стала звичною реальністю. Ми вчимося обходитися без чужих рішень і настроїв. Десь вимушено. Але врешті-решт — тому що маємо бути сильнішими.

І насправді сьогодні ми точно сильніші, ніж три роки тому. Нам більше не потрібно гарячково гадати: дадуть танки чи не дадуть? Ми вже знаємо, що ніхто і ніколи не допоможе настільки, щоб можна було розслабитися.

І так, ми вдячні тим, хто був і залишається поруч. Не з розрахунку, а за переконаннями. Тим, хто допомагав зброєю, грошима, санкціями. Хто тримав слово, не торгувався, не озирався і не чекав зручних умов, щоб прийти на допомогу. Усіх інших чекає справедливість. Всьому свій час.

Але головне — ніхто нам нічого не подарував. Все, що у нас є, оплачено життями. І поки ми це пам’ятаємо, нас неможливо зламати.

Дякую кожному, хто не здався.

Дякую ЗСУ.

New York Post вийшла з гучним заголовком на першій шпальті, який важко буде ігнорувати як самому президенту США, так і його команді.

New York Post — одна з найстаріших і найвпливовіших консервативних газет Америки, яка десятиліттями формує думку правого електорату. І хоча газета не завжди відкрито підтримує Дональда Трампа, її читачі — це значною мірою його електорат. З словами його колишніх радників, він добре знає, що пишуть в цій газеті, неодноразово реагував на її публікації у своїх промовах та соцмережах.

Тому такий різкий матеріал про Путіна, опублікований саме тут, має значення. Це сигнал для всіх, хто досі намагається виправдовувати російську агресію або шукає спосіб її «заморозити».

Стаття Дугласа Мюррея – це краща відповідь усім публічним дискусіям останніх днів. Фактично, це чітке попередження: Захід не може дозволити собі слабкість, а будь-які поступки Путіну стануть катастрофічною помилкою. Автор виділяє десять ключових аспектів, які викладені без емоцій, аргументовано і чітко.

1. Путін — диктатор, а не просто авторитарний лідер. Його влада базується на страху та репресіях, а будь-яке інакомислення в Росії жорстоко придушується.

2. Росія несе повну відповідальність за цю війну. Це не відповідь на дії Заходу чи НАТО, а цілеспрямована агресія, спрямована на знищення української державності.

3. Санкції працюють, але недостатньо швидко. Російська економіка ще тримається, але поступово слабшає. Захід має посилювати тиск.

4. Україна воює не лише за себе. Її спротив зупиняє подальше просування диктатури, яка загрожує всьому демократичному світу.

5. Будь-які компроміси з Путіним будуть сприйняті як слабкість. Його не можна «задобрити» чи домовитися з ним – це лише заохотить його до нової агресії.

6. Російська пропаганда діє і на Заході. Через медіа, політиків і соцмережі Кремль намагається сіяти сумніви щодо підтримки України.

7. Китай спостерігає і робить висновки. Якщо Путіну дозволять перемогти, це стане сигналом для Пекіна, що він також може діяти безкарно.

8. Росіяни не піднімуться проти режиму без зовнішнього тиску. Внутрішній протест можливий лише тоді, коли економічна ситуація стане нестерпною.

9. Економіка Росії сильна, але вразлива. Вона залежить від експорту енергоносіїв і західних технологій. Рішучі санкції можуть пришвидшити її крах.

10. Єдність Заходу – ключовий фактор перемоги. Розбіжності між США та Європою лише грають на руку Кремлю, тому союзники повинні діяти разом.

Головна думка статті: навіть якщо союзники припускаються помилок, це не означає, що боротьбу потрібно припиняти. Потрібно без емоцій і без втоми пояснювати правду.

Україна має не лише воювати, а й переконувати. Бо в цій війні важливі не тільки зброя та санкції – важлива чітка позиція та здатність доносити свою правду світові.

Посилання на статтю у коментарі.

Дональд Трамп атакував Володимира Зеленського. Це факт. І таке в політиці трапляється.

Але поставитись до цього треба холодно, щоб не дозволити перевести загальну дискусію в іншу площину.

Головна мета цих заяв — не боротьба за цінності, не намагання поновити справедливість і навіть не вибори. Суть цих заяв - змусити нас думати, що якби не Володимир Зеленський, то мир би вже наступив і все було б інакше.

І що проблема не в тому, що одна конкретна адміністрація простягнула руку вбивці та ґвалтівнику, а в якихось рейтингах. І замість усвідомлення цієї ганебної та вже історичної плями нас намагаються втягнути в сумніви щодо легітимності президента країни, яка обороняється.

На жаль, з деякими це працює. Лише за ці кілька годин кілька абсолютно адекватних людей, далеких від політики, запитали: а може, й справді проблема у виборах?

Звісно ж, ні. Це саме те зерно сумніву, яке ще з кінця минулого року намагався посіяти в головах українців Володимир Путін, а навесні чомусь згадали у Вашингтоні.

По-перше, я в принципі не вважаю, що нам потрібно перед кимось виправдовувати президента своєї країни або опускатися до дискусії щодо його легітимності. У разі чого, ми цьому навчились і вміємо без зовнішних натяків.

По-друге, усі ці рейтинги, звісно, нісенітниця. Трохи навіть ніяково від неймовірного збігу тез друзів і ворогів. Думаю, якась місцева «Левада-Центр» вигадала б щось більш витончене.

Звичайно, всі ці незграбні пересмикування потрібно спростовувати, дипломатично й коректно вказуючи на відсутність у конкретної адміністрації розуміння реальності та знання історії.

Але дуже важливо дорогою не стати жертвою цих маніпуляцій і заручником якихось надуманих аргументів про вибори, рейтинги й інше. Бо саме цього й чекають маніпулятори та їхні корисні дурні.

Дискусія взагалі не про це.

Взагалі, у який момент ми перейшли від обговорення воєнних злочинів, виплати репарацій і масових убивств до обговорення рейтингів? Які відсотки можуть виправдати або пояснити зґвалтування жінок, масову депортацію дітей, показові страти та вбивства на камеру?!

Їм заважає не Володимир Зеленський. Їм заважає країна. Точніше, люди, які за неї воюють.

Їм заважаємо ми з вами — небажанням усміхатися під «горілка-матрьошка-ведмідь-балалайка» і готовністю називати речі своїми іменами.

Таку дипломатію — тупістю. Виправдовування — співучастю. А малодушність — слабкістю, що межує зі зрадою.

Зрадою себе. Нас, живих. І сотень тисяч тих, хто вже не зможе відповісти.

Дискусія зараз лише про це.

ПІДПИСУЙТЕСЬ | Мустафа Найєм

Історія не пробачає таких слабкостей.

Країна, яка першою висадила людину на Місяць, створила інтернет, розщепила атом, організувала Берлінський повітряний міст, провела першу трансплантацію серця, подарувала світу вакцину проти поліомієліту, телескоп «Габбл», стелс-технології, штучний інтелект, масове виробництво автомобілів, джаз, рок-н-рол і хіп-хоп.

Сьогодні лідери цієї країни сидять за столом переговорів із вбивцями, які з усмішкою колективного задорнова щиро радіють уже самому факту, що з ними взагалі заговорили, вважаючи співрозмовників тупими, жадібними й недалекими.

Це не про Україну. Ми на щастя тут ні до чого.

І точно не про Make America Great Again.

Це про приниження. Точніше, самоприниження.

Це якби Рим платив данину варварам, сподіваючись, що ті не прийдуть грабувати Форум.

Придйуть.

ПІДПИСУЙТЕСЬ | Мустафа Найєм

Історія має звичку повторюватися, але ми надто швидко все забуваємо.

У 2001 році, коли Нью-Йорк ще задихався в пилюці уламків Всесвітнього торгового центру, США звернулися до союзників із вимогою беззастережної підтримки у "війні проти терору". І це було не прохання, а вимога. Вперше й поки що востаннє в історії була активована стаття 5 Статуту НАТО про колективну безпеку. До речі, ініціював її президент-республіканець Джордж Буш.

Європейці, скриплячи зубами, підкорилися: Франція, Німеччина, Велика Британія й навіть нейтральна Швеція відправили тисячі своїх солдатів до Афганістану, попри масові протести власних громадян. Це був тест на довіру, і континент його витримав.

Ніхто не повчав, не вимагав негайного збільшення внесків, не вимагав навіть мінералів. Стаття 5, солідарність, колективна безпека — усе спрацювало, як годинник.

Тепер, коли європейській безпеці загрожує значно сильніший, організованіший і жорстокіший ворог, нам пропонують з повагою поставитися до "прав" терористів у Кремлі та визнати їхнє "право" на зони впливу.

Уявіть, що у 2001 році Ширак і Шредер виходять перед пресою зі словами: "Ну, так, звісно, теракт — це трагедія, але, можливо, варто прислухатися до Аль-Каїди? Може, якби США менше втручалися у справи Близького Сходу й займалися власними внутрішніми проблемами, цього всього можна було б уникнути?".

У 2001-му це було б політичним самогубством. У 2024-му — це, схоже, звична дипломатія. Все б нічого. Але за всім цим уважно спостерігає Росія – стара акула, яка чує запах крові й розуміє: момент настав.

Чверть століття назад ніхто б на Заході навіть не додумався вислухати Талібан. Сьогодні ж Кремль отримує червону килимову доріжку та серйозні переговори про "межі його впливу", де з нею цілком серйозно збираються обговорити, скільки саме території може контролювати Москва, аби це не викликало зайвого обурення в Європі.

Двадцять років тому Вашингтон був лідером великого прояву єдності Заходу. Сьогодні Америка вирішила стати глядачем, залишивши Європу на цій сцені у самотності.

От тільки за кулісами вже стоїть новий постановник, і звуть його не Вашингтон. І хоча стаття 5 все ще в Статуті, у нєї є всі шанси стати приміткою у підручниках історії.

ПІДПИСУЙТЕСЬ | Мустафа Найєм

США втомилися від лідерства. Точніше, нова адміністрація втомилася від лідерства США у світі в усіх аспектах – від безпеки до гуманітарних місій. Але замість визнати це і запропонувати інше рішення спільних проблем, обрано тактику обвинувачень і повчань. Так поводяться керівники, яким випадково дісталася велика структура з місією, що виходить далеко за межі їхнього розуміння та цілей.

Європі більше не варто чекати, що США завжди підставлять плече. Настав час кувати власний меч, говорити в унісон, а не хором розрізнених голосів. У цій бурі кожен має тримати штурвал сам, бо за зачиненими дверима вирішують долю тих, хто мовчить.

Україна, яка воює, говорить про безпеку, армію та загрозу Росії. США, які мають найсильнішу армію у світі, розповідають Європі про її власні проблеми з демократією.

Втім, це не вперше в історії. У 1940 році Велика Британія залишилася сам на сам із гітлерівською Німеччиною. Франція впала, Європа капітулювала, а США розмірковували, чи варто втручатися, чи варто ризикувати, чи варто брати на себе відповідальність. Але Британія не чекала – вона воювала. Її незламність і готовність тримати удар зрештою змусили Вашингтон зрозуміти, що відсидітися не вдасться.

Сьогодні Україна – це той самий острів стійкості, що тримає фронт, поки інші вагаються. Але питання в іншому: чи готова Європа зробити те, що тоді зробили США – усвідомити загрозу і діяти, чи знову чекатиме, поки її майбутнє визначать без неї.

Єдине до чого нам, на жаль, не звикати: поки світ, до цінностей якого ми прагнемо, дискутує між собою, хто з них більш ціннісний, воюємо і гинемо за ці цінності ми.

Люблю. Пишаюсь. І завжди поруч. З днем народження тебе.

Реєстри Міноборони працюють у штатному режимі.

Дані військовослужбовців, військовозобов’язаних і всі ресурси Міноборони — “Армія+”, “Резерв+” та “Оберіг” — під надійним захистом. Жоден із сервісів Міністерства оборони не постраждав. Цифрова команда оперативно забезпечила стабільну роботу.

🛠Тимчасові обмеження: Через кібератаку на реєстри Міністерства юстиції кілька сервісів, які потребують взаємодії з цими реєстрами, тимчасово недоступні. Зокрема, призупинено послугу отримання відстрочок у “Резерв+”. Уже видані відстрочки залишаються чинними та відображаються коректно.

✅Робота сервісів: Електронні рапорти, військово-облікові документи та інші функції залишаються доступними. Водночас через велику кількість запитів можливі затримки в обробці документів у “Резерв+”.

Дякуємо цифровій команді Міноборони за ефективну роботу.

Історія терпляче точить свої ножі: режим у Сирії, який понад пів століття тримався на страху та насильстві, упав.

Добра новина в тому, що будь-яка окупація — це не вічність, а лише відкладена смерть. Окупанти завжди йдуть. З ганьбою, з тілами своїх синів і чоловіків, під свист куль і ненависть тих, кого вони намагалися підкорити.

Погана новина в тому, що ніхто не знає, коли це станеться і скільки життів ці агресори ще заберуть із собою. П’ять років, десять чи десятиліття. Ми можемо не дожити до того дня, щоб побачити, як ворог іде, потопаючи в бруді й крові.

Мій батько не побачив вільного Афганістану. Його діти продовжують жити у війні, а наші онуки ризикують народитися в країні, де війна стане звичною реальністю.

Україна. Грузія. Молдова. Сирія. Чечня. Росія — це ракова пухлина, яка своїми метастазами продовжує стискати гнилі пальці скрізь, куди змогла дотягнутися її кривава рука. Покоління живуть і помирають під окупацією. Мільйони втрачають своє майбутнє, а війна стає для них повсякденною реальністю.

Питання лише в тому, скільки ще трун їй доведеться забрати із собою, доки її народ і лідери не зрозуміють, що їхній час минув.

Але так, вони завжди йдуть. Це не віра. Це історичний закон.

Як частину плану автори посилаються на статтю Річарда Гааса і Чарльза Купчана в Foreign Affairs (квітень 2023 року), де стверджується, що Україні не буде запропоновано відмовитися від мети повернути всю свою територію. Однак для досягнення цієї мети Україна має погодитися використовувати виключно дипломатичні, а не військові засоби.

При цьому підкреслюється, що дипломатичний прорив стане можливим лише після того, як Путін залишить свій пост. До цього моменту США та їхні союзники зобов’язуються зберегти санкції проти Росії та нормалізувати відносини лише після того, як Росія підпише мирну угоду, прийнятну для України.

Окремим пунктом пропонується запровадити мита на експорт російських енергоносіїв для фінансування майбутнього відновлення України.

Стаття завершується майже трагічно: «Український уряд і народ України навряд чи зможуть прийняти мирну угоду, яка не поверне їм усю їхню територію або, принаймні, не притягне Росію до відповідальності за руйнування та страждання, завдані Україні. Їхні прихильники також матимуть труднощі з цим. Проте, як сказав Дональд Трамп на форумі CNN у 2023 році: «Я хочу, щоб усі перестали помирати». Це і наша позиція. Це хороший перший крок».

P.S. Запропонований план не є офіційним і, ймовірно, буде переглянутий, але вже зараз викликає питання. Уступки Росії, на яких він ґрунтується, лише заохочують агресію і створюють ризики нових порушень. На мою думку, гарантії безпеки для України після провалу Будапештського меморандуму виглядають ілюзорними, а ігнорування настроїв українського суспільства робить цей підхід утопічним.

Дональд Трамп призначив своїм спеціальним представником з питань України та Росії генерала у відставці Кіта Келлога (Keith Kellogg), який у березні 2022 року в ефірі телеканалу Fox News звертався до американців із закликом "давайте знайдемо спосіб дозволити цій новій Спарті, Україні, перемогти в битві. І вони можуть. Ми просто маємо надати їм необхідну підтримку", а сьогодні є автором чи не єдиного публічного плану мирних перемовин з Росією.

Цього року Кіту Келлогу виповнилося 80 років. Він служив в армії США з 1960-х років, брав участь у війні у В’єтнамі, обіймав ключові посади в Пентагоні, а у першій адміністрації Дональда Трампа обіймав посаду керівника апарату Ради національної безпеки.

Він знає нашу війну не лише з телевізора. У січні 2023 року він особисто приїжджав до України, провів тут майже два тижні, відвідавши Бучу, Одесу, Харків та Ізюм. Повернувшись до Вашингтона, він виступив зі свідченнями перед Комітетом з питань збройних сил Сенату та активно закликав терміново збільшити військову допомогу Україні, детально перерахувавши види озброєнь, необхідних для перемоги.

До речі цю поїздку спонсорував Weatherman Foundation, яку очолює донька генерала Меган Моббс. Фонд був однією з перших організацій, яка розгорнула свою діяльність в Україні у перші дні повномасштабного вторгнення. Серед іншого, фонд активно бере участь у проєктах з евакуації поранених військових.

Утім згодом позиція Кіта Келлога стала більш песимістичною. У квітні 2024 року у співаторстві з колишнім аналітиком ЦРУ Фредом Фляйцем опублікував у журналі Foreign Affairs статтю із заголовком «America First, Russia, & Ukraine», у якій виклав своє бачення плану мирних переговорів із Росією.

Стаття велика, з численними посиланнями, але я рекомендую її прочитати. У ній детально аналізуються причини виникнення цього плану, розвиток війни в Україні на різних її етапах і, власне, невеликий розділ із самим планом переговорів.

На думку авторів, повномасштабне вторгнення стало наслідком нерішучості та недостатньої реакції міжнародної спільноти на попередні агресивні дії Росії, що створило у Москви відчуття безкарності.

Кіт Келлог і його колега вважають, що вторгнення можна було уникнути, якби США «підтримували мир із Путіним, а не провокували його агресивними глобалістськими кампаніями за права людини і демократію або спробами сприяти членству України в НАТО». Вони стверджують, що Сполученим Штатам слід було утриматися навіть від натяків на підтримку можливого членства України в НАТО та запропонувати Путіну угоду, яка передбачає відтермінування вступу України до Альянсу на десятиліття.

Наприкінці статті дуже стисло викладено основну рамку мирних переговорів між Україною та Росією. Автори стверджують, що війна в Україні затягується без перспектив швидкого вирішення. Незважаючи на значну західну допомогу, досягти вирішальних успіхів на фронті поки не вдалося, що викликає питання про доцільність продовження стратегії «озброювати стільки, скільки потрібно».

Кіт Келлог і його колега пропонують офіційно затвердити політику США, спрямовану на завершення війни шляхом припинення вогню та переговорів, суть яких можна звести до кількох пунктів:

1. Продовження військової підтримки України. США повинні продовжувати озброювати Україну та зміцнювати її оборону, щоб гарантувати, що Росія не зможе здійснити нові напади після припинення вогню або підписання мирної угоди.

2. Зобов’язання України брати участь у переговорах. В обмін на допомогу США мають вимагати від України участі у мирних переговорах із Росією, забезпечивши можливість вести переговори з позиції сили та чітко позначивши для Росії наслідки за порушення умов миру.

3. Відтермінування членства України в НАТО. Щоб переконати Путіна приєднатися до переговорів, лідери НАТО повинні запропонувати відкласти вступ України до Альянсу на тривалий період. Це буде частиною всеосяжної та контрольованої мирної угоди, яка гарантуватиме безпеку України.

Державним секретарем США в адміністрації Дональда Трампа стане послідовний противник росії — сенатор Marco Rubio.

У 2012 році журнал Time включив Марко Рубіо до списку 100 найвпливовіших людей світу. У 2016 році Марко Рубіо брав участь у президентських виборах від Республіканської партії, ставши одним з основних суперників Дональда Трампа.

Марко Рубіо відомий своєю жорсткою позицією щодо росії та активною підтримкою санкційних заходів.

🇺🇸🇺🇦 У березні 2014 року, після анексії Криму, він закликав запровадити санкції проти росії, включаючи візові та фінансові обмеження щодо Володимира Путіна та його найближчого оточення.

🇺🇸🇺🇦 У січні 2022 року представив законопроєкт, який передбачав введення санкцій проти вищого керівництва росії (включаючи Володимира Путіна) та проти російських компаній у енергетичному, фінансовому, гірничодобувному та аерокосмічному секторах у разі вторгнення росії в Україну. Проєкт також передбачав відключення російських банків від системи SWIFT.

🇺🇸🇺🇦 У березні 2022 року став співавтором законопроєкту про санкції проти всіх державних компаній росії, включаючи «Роснефть», «Газпром», «Росатом» та «Аерофлот». Він також активно виступав за запровадження санкцій проти російських олігархів та членів їхніх родин, вважаючи, що такі заходи можуть тиснути на російське керівництво та вплинути на його міжнародну поведінку.

🇺🇸🇺🇦 У липні 2022 року став співавтором законопроєкту, що передбачав введення санкцій проти страхових компаній танкерів, які перевозять пальне з росії до Китаю.

До речі, саме Марко Рубіо був автором законопроєкту про перейменування вулиці у Вашингтоні, де розташоване російське посольство, на «Борис Нємцов Плаза».

УОЛТЦ: Перейдемо до питання розподілу навантаження, адже це питання, яке я часто чую від моїх виборців і яке потрібно розглянути з точки зору політики. Сполучені Штати надали 30 мільярдів доларів допомоги у сфері безпеки; наступною йде Німеччина з 3,5 мільярдами — десята частина того, що ми надали. Велика Британія надала менше 3 мільярдів, а Франція — менше мільярда. Навіть Естонія надала в три рази більше як відсоток ВВП, ніж Франція.

У сумі, навіть при тому, що економіки ЄС і Сполучених Штатів приблизно однакові, європейці надали менше половини від того, що надали ми. Це справедливий або ефективний розподіл навантаження?

КОЛЛ: Очевидно, ми працюємо з нашими союзниками та партнерами по всьому світу, і міністр оборони вже провів дев'ять зустрічей контактної групи по обороні України, які проходять щомісяця для координації зусиль.

УОЛТЦ: Я говорю про великі економіки. Німеччина зокрема — що ми зробили, щоб залучити Німеччину, Францію, Італію та ці великі економіки, які знаходяться в самому серці НАТО і Європи, до більшої участі?

КОЛЛ: Міністерство оборони працювало разом із Білим домом і Державним департаментом над дипломатією з цього питання з самого початку. Міністр оборони проводить щомісячні зустрічі, які почалися на авіабазі Рамштайн у Німеччині. Німці на сьогоднішній день надали 3,58 мільярда доларів, Велика Британія — 2,85 мільярда.

УОЛТЦ: Я припускаю, що в майбутньому, так само як під час війни в Перській затоці, де ми мали ефективні дипломатичні зусилля для покриття витрат, ми повинні зробити набагато більше, щоб інші країни взяли на себе більше зобов'язань.

Дональд Трамп вже визначився з вибором нового радника з національної безпеки. Ним стане конгресмен Майк Уолтц (Mike Waltz) — американський політик, військовий та бізнесмен. Уолтц має грецьке походження, закінчив Військовий інститут Вірджинії та понад два десятиліття служив у Силах спеціального призначення Армії США, досягнувши звання підполковника.

Він брав участь у бойових діях в Афганістані та став першим «зеленим беретом», обраним до Конгресу США. Після військової служби Уолтц працював у Білому домі та Пентагоні, обіймаючи посади спеціального помічника віце-президента Діка Чейні з питань оборонної політики в Південній Азії та контртероризму, а також радника міністрів оборони Дональда Рамсфелда та Роберта Гейтса.

Це одне з перших призначень у майбутній адміністрації США, яке офіційно підтверджено.

Зараз багато хто задається питанням, якою буде політика нової адміністрації США щодо України. Думаю, усі прогнози — це гадання на кавовій гущі. Як кажуть самі американці: «Everything is possible and nothing is confirmed!».

Проте раніше озвучена публічна позиція Майка Уолтца щодо України вселяє певний стриманий оптимізм. На відео, знятому у березні 2023 року під час слухань Комітету з питань збройних сил Палати представників щодо конфлікту в Україні, конгресмен Майк Уолтц ставить запитання свідкам.

Не буду нічого коментувати, подивіться самі, розшифровка відео нижче.

УОЛТЦ: Дякую, пане голово. Пане Колл, чи вдалося нам успішно стримати Росію від вторгнення в Україну? Чи спрацювало стримування?

КОЛЛ: Ми застосували цілий ряд дипломатичних і економічних санкцій — найсильніші санкції, які коли-небудь бачив світ, не кажучи вже про нашу постійну допомогу в галузі безпеки на той час. Чи це спрацювало?

УОЛТЦ: Чи це було реально? Очевидно, що стримування не спрацювало, бо Путін все ж таки вторгся в Україну. Отже, можна сказати, що стримування в цьому випадку провалилося.

КОЛЛ: Ну, можливо, що Путіна взагалі неможливо було стримати, коли йшлося про Україну. Однак його вдалося стримати від атак на Сполучені Штати чи НАТО.

УОЛТЦ: Отже, ви припускаєте, що незалежно від того, що ми надали Україні, стримування все одно б провалилося?

КОЛЛ: Чесно кажучи, наша розвідка розділилася в цьому питанні. Їхня оцінка полягала в тому, що майже жодна кількість зброї до початку конфлікту не змогла б зупинити Путіна від вторгнення в Україну.

УОЛТЦ: Я запитую це, бо я був в Україні за місяць до вторгнення, і на той момент українці отримували, як і ми, відповідь, що Stinger — це занадто ескалаційно, протикорабельні ракети — надто провокативно, далекобійна артилерія — взагалі неприйнятно і малоймовірно. Інші речі, як говорилося, потребували надто багато часу на навчання. Але що ми побачили:
- Stinger - занадто провокативно, але ми їх надали.
- Harpoon - занадто провокативно, але ми їх надали.
- HIMARS - не можна, але ми їх дали.
- Patriots: категорично ні, але ми їх дали.
- Танки Bradley - зовсім ні, займає надто багато часу, але ось ми через рік і надаємо їх.

Мені здається, що, вітаючи себе за те, що надали союзнику зброю для самозахисту, якщо ми вирішили, що це в наших інтересах після того, як цілі міста й регіони були зруйновані, це, мабуть, не найкраща стратегія. Ви згодні з цим?

КОЛЛ: Ми надали сотні мільйонів доларів допомоги в місяці, що передували війні. А якщо повернутися ще далі, з 2014 року ми надавали лише нелетальну допомогу аж до 2017 року.

УОЛТЦ: Це була помилка?

КОЛЛ: Ну, знаєте, тоді я був радником з національної безпеки віце-президента Байдена, і він підтримував надання летальної допомоги, такої як Javelin. Не всі в адміністрації Обами були згодні.

УОЛТЦ: Це була помилка?

КОЛЛ: Думаю, з ретроспективи ми мали надати їм ракети Javelin. Це була позиція віце-президента Байдена. Адміністрація Трампа потім їх надала.

Краматорськ - Дружківка - Добропілля - Харків

Один з парадоксів цієї війни полягає у тому, що наші законні військові цілі часто досягаються незаконними засобами не через порушення діючого законодавства, а через відсутність правового регулювання.

Технології та інновації у війні розвиваються швидше, ніж встигають адаптуватися закони та процедури. Це особливо помітно у сфері дронів: їх виготовлення, сертифікація, ремонт і забезпечення комплектуючими – всі ці процеси часто залишаються поза правовим полем.

Це створює парадоксальну ситуацію, коли багато хто з наших бійців, захищаючи свободу та незалежність, змушені виходити за межі існуючих правових норм і залишаються сам на сам з банальними проблемами на межі законності.

І дуже часто перемоги здобуваються не лише на полі бою, але й у підвалах, гаражах та імпровізованих майстернях, де наші люди створюють нові способи оборони та знищення ворога.

Величезна подяка та повага тим, хто, незважаючи на всі труднощі, самотужки виготовляє боєприпаси, ремонтує дрони та закуповує необхідні деталі, навіть ризикуючи потрапити під кримінальне переслідування. Ваш ризик, креативність і готовність діяти в таких умовах заслуговують на найвищу повагу.

Відсутність чітких правил створює проблеми не тільки для військових, але й для всього суспільства. Коли боєць змушений витрачати час на вирішення правових колізій, це відволікає його від головної мети – захисту країни. До того ж, правова невизначеність може мати серйозні наслідки як для самих військових, так і для цивільних, які допомагають у захисті держави.

Багато з цих проблем могли б бути вирішені на рівні бюрократії та здорового глузду. І в системі є багато людей, які активно працюють над тим, щоб вирішити ці правові колізії. Про них знають і на фронті, і військові їм дійсно вдячні.

Однак, незважаючи на ці старання, бюрократичні рішення все ще відстають від того темпу, з яким доводиться діяти на передовій, де кожне рішення приймається миттєво, і від цього залежить життя та безпека конкретних людей.

Наші військові були б надзвичайно вдячні за реальні кроки, які допомогли б прибрати правові перешкоди і спростили процеси, що дозволило б їм ефективніше діяти на полі бою.