ПРАВИЙ СЕКТОР

Суми. 13 квітня. Вербна неділя.

У день, коли в Україні святять вербу, московські виродки святять ракети. Близько 11-ї години — черговий удар по Сумах. Без жодної військової мети. Просто щоб вбивати. Щоб калічити. Щоб залякати.

32 людини загинуло, серед них 2 дітей. Ще 84 поранених, з них 10 дітей, станом на зараз.

Це не держава — це мафіозна ядерна секта, яка прийшла вбивати все живе. Москва — не помилилася, вона знала, куди б’є. І зробила це свідомо, бо їхня мета — терор.

Буде день, коли Суми стоятимуть у тиші — не від страху, а від спокою, як і кожне вільне українське місто.Тут їм не буде пощади, тут їх чекає тільки кінець.

❤️Права Молодь | Instagram

З Вербною неділею, браття і сестри!

Сьогодні, коли освячена верба символізує оновлення і силу, згадаймо: ми — нація нескорених. Нехай кожен удар вербової гілки нагадує нам про обов’язок боронити рідну землю, про непохитну віру в перемогу та незламний дух українського народу.

Нехай Господь благословить наші родини, дарує здоров’я, мужність і мудрість. Нехай верба, як вічний символ життя й відродження, принесе в кожну оселю мир, порядок і впевненість у завтрашньому дні.

Разом — до перемоги!

Презентація книги Петра Іванишина «Убити дракона: московський міф та його ліквідація»

Московський міф — це не про Пушкіна і не про “братні народи”.
Це глибоко вкорінена система ідей, фраз та уявлень, що роками формували підсвідомість українців, часто маскуючись під “нейтральні” поняття.

Петро Іванишин — український літературознавець, націософ, експерт Українського інституту консервативних досліджень та інновацій, автор видавництва “Крила”, культуролог і публіцист, доктор філологічних наук, професор, дослідник національної ідентичності в літературі. Спеціалізується на аналізі колоніального впливу в культурі, мові та історії.

Під час зустрічі обговоримо:
— Що таке московський міф: його історію, структуру та механізми впливу
— Чому без прямої деколонізації українська культура не зможе повноцінно відбутись
— Чому “вбити дракона” — це не про агресію, а про інтелектуальну гігієну та самозбереження нації.

Дата: вівторок, 15 квітня
Час: 19:00
Місце: книгарня “Книголенд”, м. Київ, вул. Жилянська, 5/60
Вхід вільний

⚠️ РІЧНИЦЯ ОКУПАЦІЇ СЛОВ’ЯНСЬКА. ПАМ’ЯТАЄМО.

✅ 12 квітня 2014 року озброєні російські загони спільно з місцевими проросійськими угрупуваннями захопили місто Слов’янськ Донецької області. Вибір терористів був невипадковим: невелике містечко, розташоване у центрі умовного трикутника Харків — Донецьк — Луганськ, стало однією з першочергових цілей так званої “руської весни”. Кремль прагнув повторити “кримський сценарій” і не очікував серйозного спротиву з боку України.

Наступного дня, 13 квітня, на екстреному засіданні РНБО ухвалено рішення про початок Антитерористичної операції. Після відмови бойовиків скласти зброю введено в дію рішення РНБО “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози та збереження територіальної цілісності України”.

📌 Захоплення Слов’янська розпочалося близько 9-ї години ранку: до міського відділу МВС під’їхали два автобуси з приблизно двадцятьма озброєними особами, які штурмували будівлю для захоплення вогнепальної зброї. Під час штурму використовувалися димові шашки, сльозогінний газ і стрілянина в повітря. Після цього бойовики захопили приміщення СБУ та міської адміністрації. Тодішній міський голова Неля Штепа публічно підтримала окупантів, назвавши їх “народними ополченцями”, та закликала до проведення референдуму на Донбасі.

📌 Згодом так звані “зелені чоловічки” були ідентифіковані як військовослужбовці спеціального загону ГРУ Генштабу ЗС РФ, яким керував Ігор “Стрєлков” Гіркін. Його група вирушила на Донбас із території тимчасово окупованого Криму. Питання, яким чином озброєний загін у кілька десятків осіб безперешкодно перетнув пів України, залишається відкритим і сьогодні.

📌 Під час окупації у Слов’янську мали місце масові репресії проти проукраїнського населення. Терористи проводили самосуди серед білого дня, захоплювали у полон цивільних і утримували їх у будівлі СБУ, перетвореній на катівню в дусі найгірших практик НКВС.

🔺 Бої за визволення міста тривали майже три місяці. Величезну роль у цьому відіграли добровольчі підрозділи, сформовані переважно з учасників Революції Гідності. У ніч на 5 липня 2014 року терористи організовано залишили Слов’янськ із деякими втратами. За словами Ігоря Гіркіна, таке рішення було ухвалене для “збереження сил”. Відступ дозволив українським військам увійти до міста, відновити законну владу і почати надавати гуманітарну допомогу місцевому населенню.

❗ Досі тривають суперечки, чи могла українська армія завадити виходу бойовиків із оточеного міста. Інформація про формування колони на прорив надходила до командування впродовж кількох годин. Відкрите також питання, чи могли українські війська звільнити Донецьк до прибуття туди сил Стрєлкова. Проте історія не знає умовного способу.

Ворог уже одинадцять років намагається захопити Словʼянськ, а Гіркін-Стрєлков сидить у російській вʼязниці.

Сьогодні, 12 квітня, мав би святкувати своє 55-річчя Андрій Широков, боєць Добровольчого Українського Корпусу “Правий сектор”, побратим із позивним “Сім’янин”. Але його життя обірвала війна — 18 грудня 2016 року.

📌 Андрій був родом із Донеччини. Коли ворог ступив на нашу землю, він без вагань став до зброї — спочатку у складі ДУК “Правий сектор”, а згодом — у лавах 54-ї окремої механізованої бригади ЗСУ.

📌 Він загинув на Світлодарській дузі під час запеклого бою. Окупанти після потужного артобстрілу намагалися прорвати нашу оборону. Відбиваючи атаки, українські воїни здійснили контратаку і просунулися вперед. Андрій ішов у розвідку один. Свідків його останнього бою не було. Його знайшли лише через кілька днів. Він загинув як справжній Воїн — від снайперських куль, до кінця залишаючись на своєму місці.

⚠️ У Андрія залишилися дружина та діти. За їхній мир і майбутнє він віддав найцінніше — власне життя.

🙏 Пам’ятаємо. Борг перед нашими полеглими Героями — борг честі. Жоден із них не має бути забутий.

День смерті Василя Чучупака

12 квітня 1920 року в бою з червоними загинув отаман Холодного Яру Василь Чучупак. Під час оточення Кресельцького лісництва він, рятуючи побратимів, намагався вирватися, але через переляк коня потрапив у кільце ворога. Усвідомивши неминучий полон, із криком «Готуй нових борців, Холодний Яре!» застрелився, щоб не видати своїх.

Більшовицькі нелюди викинули тіло отамана на подвір’я батьків, сподіваючись принизити пам’ять. Марно. Сьогодні ми пам’ятаємо Василя Чучупака як символ незламності українського духу.

Чучупак до останнього залишився вірним Україні. Пам’ять про нього — наша зброя.

Сьогодні ми провели в останню путь нашого побратима — Самойловича Олександра, «Віндіра»(«Віллі»). Йому було лише 18. Він встиг стати лідером Київського осередку Правої Молоді, підписати контракт, пройти навчання у Британії й долучитися до лав 1 ОШБ «Да Вінчі».

Віндір жив просто і чесно. Без зайвих слів, без позірної слави. Він не чекав наказу — діяв. Не шукав героїзму — був героєм. Завжди поруч, коли треба було тримати стрій. Завжди першим — коли наставала мить вибору.

І коли прийшла його остання мить — не відступив. Вийшов на бій. До кінця. До останнього подиху.

Його вже немає серед нас. Але ми ніколи не скажемо, що він пішов.Бо такі, як Віндір, не йдуть. Вони залишаються з нами — у наших серцях, у наших діях, у нашій боротьбі.Спочивай із миром, брате.

5/10. Пімсти смерть Великих Лицарів!

❤️Права Молодь | Instagram